Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...
Так вот, по работе мне пришлось отправиться в страну, где растет самый настоящий афганский шмаль. То есть, в Афганистан. Не подумайте, я не наркоман, я просто... эм... интересуюсь этой темой, знаете. Как бы, научное исследование на себе, так сказать. Делаю же, потому что-то все говорят, что "ганджа это прекрасно, это мир, это любовь", и я, честно говоря, заинтригован.
Итак, взял я свои последние сбережения, сделал пару закладок и отправился в район города, о котором лучше не знать. Там находился небольшой пал, в котором, по слухам, можно было достать парочку тайских шишек. Я решил, не долго думая, пойти проверить, насколько это правда.
Когда я попал в этот район, понял, что я был единственным "нормальным" человеком там. Вокруг промелькивали наркоманы, все в наркотическом тумане, они просто торчали там целый день, ожидая своей порции марихуаны. И, парни, там и правда было что торчать на месте! Запах этой зеленой радости был просто ошеломляющий!
Ну а теперь представьте самый глупый комедийный сюжет, который может прийти вам в голову. Вот примерно так у меня все и происходило. Я подошел к одному истинному наркоману и дернул его за рукав. В ответ на мое "Эй, у тебя есть что-нибудь на продажу?" он уставился на меня пустыми глазами и закричал: "Клинит!!!! Галлюцинации!!!". Все люди вокруг начали смеяться и я понял, что надо бежать, пока они не решили меня побить. В конце концов, я был готов просто купить паленую шишку и назад домой. Но судьба, вероятно, решила потешиться надо мной.
Я случайно встретил одного местного парня, который пообещал мне настоящую афганскую марихуанку. Он сказал, что у него есть специальное связи и что он сам собирал эту радость на полях Афганистана. Я, конечно же, решил попробовать и дам ему последние деньги, которые у меня оставались.
Ну и вот я уже сидел в своей комнате, включил индийское кино и закурил свою марихуанку. К этому моменту я уже чувствовал себя настоящим наркоманом, но, честно говоря, это было блаженство. Я смотрел этот фильм и мои глаза начали гореть, как в огне. Я начал видеть самые невероятные галлюцинации - индийские танцы, пляжи Гоа и Делириум Тременс неподалеку.
Мне казалось, что я находился в каком-то другом измерении, в мире, где все были счастливыми наркоманами, где каждый день был праздник и где марихуана была лекарством от всех бед. Видимо, я был на пути к истинному просветлению!
Но, к сожалению, эффект прошел, наступила реальность. Я вернулся в свою реальную жизнь, с задолженностями и проблемами. Но мне всегда остается воспоминание о том безумном путешествии, когда я купил шишки марихуаны и смотрел индийское кино. Палить шмаль, это как бы круто, но приходит понимание, что все-таки лучше забить на это дело и заниматься чем-то полезным. В конце концов, как говорится, "Будьте наркотиком своих мечтаний, а не своей жизни".